У своїй молитві ми піднімаємо до Господа свої обличчя та руки та розриваємо серця перед Ним. Чому? Тому що наші серця схожі на віск. Коли віск розтоплений, він слухняний, податливий, він розтікається і набуває потрібних форм. Але минає час, і віск стає твердим. Також дубіють і наші серця, тому що в нашому житті діють образи, обурення, егоїзм, егоцентризм, різні амбіції, гордість.

‍

Поки ми живемо у цьому світі, з часом, коли ми віддаляємось від Божого вогню, від Божого руху і поринаємо в метушню (а нам періодично доводиться це робити, тому що у нас є сім'я, діти, прибирання, здоров'я, сон, їжа, робота...), тоді віск нашого серця починає дубіти. Тому нам треба знову і знову наближатися до Господа, щоб наше серце не затверділо.

‍

Юрій Береза, старший служитель КЄМГ