У 13 розділі 1 книги Самуїлової ми читаємо про те, як Саул зібрав армію, щоб воювати з филистимлянами, що напали на Ізраїль, і чекав пророка Самуїла для принесення жертви. Але оскільки Самуїла довго не було і народ почав розбігатися від Саула, він вирішує принести жертву Богу самостійно, тому що йому хотілося утвердитися у своїй владі та утримати людей навколо себе. Ми знаємо, чим закінчилася ця історія – Господь незабаром забрав у нього царство.

‍

Здавалося б, що поганого у жертві? Приносити жертви – це Божий шлях. Але всякий інструмент, який дає Бог для наближення до Нього, наповнюється Божим змістом, якщо він виконується з правильними мотивами та богоцентричністю. Згадайте, як Ієшуа викривав фарисеїв у тому, що вони приносять жертви і постять з похмурими обличчями на публіку, і називав їх лицемірами. Начебто форми правильні - піст, молитва, жертвоприношення. Але вони роблять це не для того, щоб наближатися до Бога.

‍

Друзі, нам потрібно оновлювати свою мотивацію служіння, щоб наше служіння було богоцентричним, щоб ми не були рабами марноти чи функціонерами Божого Царства. Можна робити одну й ту саму справу і приносити ті самі жертви. Але якщо центр нашої уваги – Господь, то ці жертви стають приємними Господу, а якщо ми це робимо для задоволення наших внутрішніх потреб, для самоствердження чи взагалі за звичкою, просто тому, що так треба, то такі жертви можуть стати неприємними Господу. Я не кажу, що це не треба робити, але ми повинні перевіряти мотивацію та фокус служіння.

‍

Андрій Луговський, старійшина КЄМГ