У Посланні до Римлян сказано, що «тепер спасіння ближче до нас, ніж тоді, коли ми повірили». Але я помітив, що останнім часом менше думав про вічне спасіння. Я думав про те, щоб Господь відповів на мої молитви тут, у цьому житті. Я думав: «У нас же війна, суцільні стреси. Якось вічність вислизає». Але на ретриті я згадав інший вірш: «Коли ми надіємося на Машиаха тільки в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей!» (1 Коринтян 15:19).

‍

Так, ми маємо продовжувати молитися за Божу перемогу в Україні, за захист людей, за наші сім'ї, за шалом у Єрушалаймі. Але як щодо спасіння? Воно до нас ближче з кожним днем. А ми можемо звикнути до того, що воно наближається, і просто відвертатись від нього до наших тимчасових справ. Але ж вічне спасіння - найголовніше в нашому житті.

‍

Дуже важливо замислитися: а ми в наших думках і діях ближчі до нього, ніж коли ми повірили, чи далі? Адже якщо ми зосередилися тільки на цьому житті і молимося тільки про те, що тут, ми найнещасніші з усіх людей. Тому що ми покликані звершувати своє спасіння, тобто все більше заглиблюватись у нього. Ми покликані сходити в Небесний Єрушалаїм, а не просто повзати по землі, сподіваючись, що Бог захистить нас від змій та скорпіонів.

‍

Наш Машиах сказав: «Нехай завтрашній день подбає про себе». Це не означає, що не потрібно планувати. Це означає, що коли ми починаємо метушитися: «А що буде завтра?», треба зупинитися, заспокоїтися і повірити, що Господь схиляється до нас і хоче притиснути нас до Свого серця. Коли ми нагадуємо собі, що Він насамперед Спаситель від вічного пекла і для Небесного Єрусалима, для нової землі під новими небесами, ми отримуємо свободу від метушні.

‍

Борис Грисенко, рабин КЄМГ