Єврейський місяць, в якому ми зараз живемо, має в Писанні три назви: «Тішрей», «сьомий місяць» та «місяць Ейтанім» (אֵתָנִים) – «місяць могутніх». Про третю назву сказано в 1 Царів 8:2: «І були зібрані до царя Соломона всі ізраїльтяни в свято в місяці етанім, він місяць сьомий».

‍

Я замислилась: чому ж місяць могутніх? 1 Тішрея, на Йом Труа, ми слухаємо звук шофара, який, пронизуючи нас, веде до покаяння. 10 Тішрея, в Йом Кіпур, ми тремтимо перед Всевишнім, залежним від Нього, від Його благословення на наступний рік. І нарешті під час Сукоту ми живемо у наметах з дірявим дахом, довіряючи Господу. Можна було б назвати цей місяць місяцем тремтячих, а не могутніх і міцних. Але Писання називає його місяцем могутніх.

‍

Мені прийшло таке розуміння: сила та міць Ізраїлю – саме в довірі до Всевишнього. Адже весь цей місяць ми довіряємо Йому, покладаємося на Нього, залежимо від Нього. У Новому Заповіті є посилання на свято Сукот: «Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний» (2 до Коринтян 5:1). Намет - це куща, курінь. Наше тіло, наше життя тут – це тимчасова куща.

‍

Суккот говорить нам, що коли все це тимчасове зруйнується, ми маємо від Бога житло на небесах, де буде Його постійна присутність і покров. А тут, на землі, ми наче переживаємо постійний Суккот, живучи в кущах. І в цей воєнний час усі ми – Його ейтанім, Його могутні, які могутні довірою до Господа, бо Він наш покров, наша куща.

‍

Марія Кулумбегова, служитель КЄМГ