Мій перший наставник і старійшина нашої громади, покійна Надія Ульяненко, служила залежним. Коли з'явилося кілька таких хлопців, вони почали приходити на домашню групу до неї додому. І періодично в неї пропадали якісь цінні речі у квартирі. Зрозуміло, що наша людська реакція у такому разі – закрити двері свого будинку, щоб він був місцем безпеки. І, з одного боку, це правильно.

‍

Я пам'ятаю той час, коли перед нею був вибір: або пожертвувати якимись принципами у своєму серці заради безпеки, або довіритися Богові в тому, що Він покриває втрати, і стати вразливою для людей, але захищеною Богом. Вона могла закрити свої двері для цих хлопців та перенести домашню групу на нейтральну територію. Але для неї було важливо, щоб вони відчували себе прийнятими вдома, у сімейній атмосфері, щоб їх торкалася Божа сімейність та любов.

‍

Я вірю, що коли ми йдемо на таку жертву і ризикуємо, довіряючи Богові в тому служінні, в яке Він нас закликає, навіть стаючи вразливими для світу, Господь розкриває Своє благословення та захист. Може, це благословення буде в тому, що твої діти будуть віруючими, або в тому, що ти не захворієш на якісь хвороби. Але через якийсь час ці благословення обов'язково до тебе прийдуть і розкриються особливим чином.

‍

Андрій Луговський, старійшина КЄМО Київ