«Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене і я стану біліший від снігу. Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив» (Псалом 51:7-8).

‍

Цей вірш з 51 Псалма насамперед цікавий тим, що гісоп (скоріше за все, майоран) не використовувався у процедурі прощення та очищення від гріха. Насамперед гісоп використовувався для окроплення зціленого від прокази для його остаточного очищення. Це очищення від ритуальної нечистоти, але не від гріха. Водночас, проказа була символом гріха, який в'ївся в людину і робить її заразною. Ось що говорить один рабіністичний коментар («Книга Псалмів, Тегілім», видавництво «Лехаїм», пер. з рос.):

‍

«Тут цей образ використовується у переносному значенні. Від гріха так не очищають. Втім не виключено, що Раші має на увазі мідраш, згідно з яким Давид шість місяців був уражений проказою, цараат [саме як зовнішній вираз його гріховності]. Тут Давид визнає себе по суті прокаженим. Закликаючи до Бога цими словами, він ніби каже: “Боже, я брудний, заразний прокажений. Ти пробачив мені, але мені потрібне глибоке очищення. І мені потрібне підтвердження того, що цієї прокази більше немає”».

‍

Друга процедура, при якій використовувався гісоп, це очищення нечистоти з людини, яка торкалася мертвого тіла. Це важливо розуміти, тому що Давид вчинив два найтяжчі смертні гріхи, які не мали звичайного викуплення - за ці гріхи не було жертви.

‍

Тому тут, мабуть, поєднуються два аспекти. По-перше, «проказа» гріха, що в'їлася буквально в душу Давида, від чого його душа страждала. По-друге, ці смертні гріхи зробили Давида відкритим для духу смерті, який згасив будь-яку радість – не лише зовнішню радість, а й залишки внутрішньої радості.

‍

Дух смерті завжди пригнічує радість. Іноді до нас підходять на молитву люди, у яких ще до того, як ми отримуємо якесь розуміння від Святого Духа, ми бачимо печатку смерті на обличчі і розуміємо, що людина перебуває в полоні духа смерті. Це буває навіть із щирими віруючими, яких ворог спіймав у їхньому сумлінні на непрощенні себе за минулі гріхи або на деяких інших речах. Вони втрачають всіляку радість у Бозі. Вони, можливо, навіть усвідомлюють себе спасенними, але радості спасіння не відчувають.

‍

Спасіння - це найбільший дар, який може отримати людина. Тому що це спасіння від пекла у вічності. Коли невіруючі кажуть, що вони бачили пекло на землі, їм можна пробачити. Але не дай Боже, коли такі метафори використовують віруючі. Ніхто не бачив жодного пекла на землі. І ми можемо радіти цьому спасінню щодня, переживаючи знову і знову різні його відтінки. Але дух смерті разом із почуттям провини та зневіри вражають людину, і вона живе так, ніби засуджена до смерті. Можливо, це сталося з Давидом.

‍

Слід зазначити, що дух смерті теж зараний. Коли людина, яка перебуває під печаткою смерті, з'являється у зібранні людей, навколо неї ніби утворюється атмосфера похмурості і поразки. І ті, хто відкриті для цього, ніби інфікуються духом смерті.

‍

А коли людина повністю звільняється від внутрішніх наслідків гріха, від поразки смерті, пов'язаної з гріхом, вона ніби починає чути ті веселощі, які невпинно проходять у Небесному Єрушалаймі. Вона починає чути прославлення ангелів та радість Ієшуа. Це можна по-справжньому пережити лише тоді, коли внутрішній слух очищений і відкритий.

‍

Ще одна дія духу смерті полягає в наступному. Коли людина, яка запечатана смутком, горем, духом смерті, приходить на зібрання святих, які веселяться перед Господом, танцюють, співають, кричать на славу Царя царів, вона ніби не чує це. Їй здається, що ці люди незрозуміло чим зайняті, вони або божевільні, або лицеміри, які просто зображують якусь картинку. Вона не чує ту радість, ті веселощі, які відбуваються навколо неї.

‍

Для пояснення цього засновник хасидизму Ісраель Бешт наводив таку притчу. Хасиди веселилися та святкували в якійсь будівлі – танцювали, співали, кричали, стрибали. Там була чудова музика. Але до зали підійшов глухий, зазирнув у вікно, побачив увесь цей веселий і святкуючий народ, і не чув ні крику, ні співу. Він просто бачив дивні і дикі рухи тіла та стрибки, дивну міміку людей і подумав, що це зібрання одержимих або просто божевільних. На цій притчі Бешт показував, що люди, яким релігійний дух закрив духовний слух, не чують Божу радість і веселість. Їм здається, що ті, які чують і святкують Божу перемогу, вони божевільні, лицеміри чи одержимі.

‍

Віруючі повинні звільнитися від осквернення смертю, духом смерті та усіма наслідками цього. Тому що це блокує не лише радість та веселощі, а й Боже життя. Друзі, запам'ятайте. Якщо немає радості та веселощів у Дусі Святому – життя Боже заблоковане. Тоді людині важко взагалі якимось чином жити нормальним Божим життям, яке всередині його духу. Це життя є в його дусі, але розкрити його не тільки у вчинках, але, з одного боку, в душі, в емоціях, а з іншого боку, навіть фізично, зовні, у міміці, у посмішці, у словах дуже складно.

‍

Борис Грисенко, рабин КЄМГ

Джерело: КЄМГ