Я хотів би поговорити про те, в якій реальності ми живемо та діємо і яку реальність з існуючих реальностей вважаємо за головну. Чому я говорю про реальності у множині? Тому що є різні реальності. Наприклад, є реальність швейцарського життя, як його сприймають справжні швейцарці. А є реальність Швейцарії для людей, які приїхали, наприклад, з України, це вже інша реальність. Це найпростіший приклад.

‍

Реальність мого настрою

‍

Але, крім реальності тієї країни, того міста, того соціального середовища, в якому ми знаходимося, існує реальність нашого настрою. Знаєте, тільки коли я став віруючим і справді почав здаватися Богу, я зрозумів, що більшу частину свого невіруючого життя я жив заради свого гарного настрою. Я залежав від нього. Я намагався робити все, щоб мій настрій піднімався, і уникати всього, що могло його зіпсувати. Фактично, я був рабом свого настрою.

‍

Оскільки глибокого справжнього сенсу в моєму житті не було і мені були потрібні якісь його заміни, то визнати, що я живу заради настрою, було болісно. Тому я цього не визнавав. А людина, яка живе заради свого настрою, постійно переходить від однієї ілюзії до іншої. Я вважав, що я хлопець-молодець, що у мене проблем немає, хоча їх було багато. І я постійно підживлював свій настрій різними колами друзів та знайомих, у яких я обертався.

‍

Коли ж я став підходити до Бога і Дух Святий почав працювати зі мною, щось сталося з моїми стимулами гарного настрою. Вони перестали працювати. Мене це почало дратувати, і я почав розуміти, що це пов'язано з тим, що я всерйоз почав цікавитися духовними питаннями. Я ще не мав знайомих віруючих, але духовна література вже почала цікавити мене.

‍

Чому мене спочатку дратувало читання Біблії?

‍

Коли я почав читати Біблію, вона була для мене мало цікавою. Я починав читати її перед сном і одразу ж засинав. Я не розумів, що той дух, який ще в мені, він усіляко старається, щоб Біблія мені здавалася нудною старою книгою. Але поступово мені почало відкриватися, що є духовний світ, є якийсь загадковий Бог, є щось таке, що було за дужками мого життя, і воно так впливає на мене, що я навіть уявити не міг, і виявляється, звідти походить все головне. Це навіть почало мені псувати настрій.

‍

А оскільки наш настрій як звичайних невіруючих людей під контролем князя цього світу, він став постійно наголошувати: «Куди ти лізеш? Це не твоє. Це для якихось релігійних фанатиків. Забудь про це. У тебе було стільки варіантів поправити свій настрій. А ти лізеш у незвідане щось і тобі вже погано». Тому що біс у мені страшенно обурювався, коли Святий Дух почав мене кликати до Бога.

‍

Тому стільки людей, коли вони чують Боже Слово, чують поклик, чують тихий голос Святого Духа, не проходять цей етап. Тому що той їхній господар, який був моїм господарем, не може винести Божої присутності. І він робить все, щоб ми втекли від Божої присутності. Але через якийсь час я почав розуміти, що саме та сфера, проникнення в яку тільки почалося і яка мені псує настрій, і є суттю усього життя, і мені треба рухатися далі і не можна піддаватися цьому страху та роздратуванню.

‍

Як я привів товариша до зібрання віруючих

‍

Я пам'ятаю, коли вже був віруючим, до мене приїхав мій старий товариш зі своєю дружиною. Я йому розповідав, як змінилося моє життя. І через півдня спілкування він мене запитав: «Борисе, ти що, реально повірив Богу?» Я запросив його до зібрання віруючих. Вони із дружиною прийшли. І коли Дух Святий почав діяти, я побачив, що його почало просто фізично викручувати. Йому стало так погано, що він утік. Його дружині теж було погано, але вона трималася і залишилася в залі.

‍

Я вийшов до товариша, а він стояв і нервово курив цигарку за цигаркою. Коли ж я запитав його: «Як ти думаєш, що це було?», він сказав: «Це було, щоб показати мені, що це не моє». А коли те саме я запитав у його дружини, вона сказала: «Це через мій гріх». Його дружина покаялася і стала віруючою, а він ні.

‍

На цій сім'ї я ще раз побачив цю різницю. Коли ми йдемо до Бога, той, хто керував нашим життям та настроєм до цього, робить все, щоб ми зійшли з дистанції. І на різних етапах ми маємо вибір: або зрозуміти, що наш колишній господар робив з нас раба нашого настрою і через це раба самого себе, а Бог хоче звільнити нас, або вирішити: «Це не моє» і повернутися назад у старе.

‍

Для віруючих цей вибір також є і залишається все життя. Князь цього світу робить все, щоб ми не мали вільного вибору. А Бог робить все, щоб ми мали свободу вибору. Тому не вийде так, що коли ми стали віруючими, ми вже ніколи не матимемо спокуси повернутись назад або зійти вбік. Інакше це була б не свобода, а нове поневолення.

‍

Господь звільнив нас і написав у своєму Слові: «До свободи покликані ви брати і сестри, тільки докладайте зусиль, щоб ця свобода не послужила для догодження вашому тілу». Господь не поневолив нас добру, але завжди дає сили протистояти будь-якому злу.

‍

Звідки Єлисей знав усі плани ворога?

‍

Я хотів би звернутися до історії про пророка Єлисея. Бог відкривав йому, коли ворог готував пастки Ізраїлю. І кожного разу цар Ізраїля слухав його і обходив усі пастки, і нічого у ворога не виходило.

‍

«Ця справа дуже обурила сирійського царя, тому, зібравши своїх сановників, сказав до них: Ви маєте мені признатись, хто з вас видає наші плани цареві Ізраїлю? Тоді один із його сановників сказав: Ніхто, мій володарю, царю, але в Ізраїлі є пророк Єлисей, котрий повідомляє Ізраїльського царя навіть про ті слова, які ти говориш у своїй спальні!» (2 Царів 6:11-12).

‍

Язичники це розуміли. Коли ти потрапляєш у Західну Європу, люди можуть бути освіченими та культурними, але для них духовний світ – якась фікція. Вони не розуміють, що видимий світ – це рукавичка, а духовний – це рука. А люди в африканських країнах, в Індії, в Латинській Америці та інших знають, що рукавичка – це лише тонка матерія, яка приховує від нас духовний світ, і тому вони вдаються до тих чи інших сил духовного світу. Тільки тому, що духовний світ керує фізичним і пронизує його, Єлисей міг знати, що говорить сирійський цар у своїй кімнаті.

‍

Чому не треба боятися?

‍

«Цар негайно наказав: Йдіть і вивідайте, де він перебуває, – і я пошлю, щоб його взяли! Йому повідомили, мовляв: Він знаходиться в Дотані! Тому він послав туди кінноту, колісниці та велике військо. Вони прибули туди вночі й оточили місто. І коли спозаранку слуга Божого чоловіка піднявся й вийшов, то, побачивши, що місто знаходиться в облозі війська, кінноти й колісниць, слуга сказав йому: Ой, мій господарю, що будемо робити? А Єлисей відповів: Не бійся, адже тих, що з нами, більше, ніж тих, що з ними!» (2 Царів 6:13-16)

‍

«Не бійся» - це те звернення, з якого Ієшуа починав зцілення та звільнення дуже багатьох людей. Коли до Нього приходили люди в розпачі, які не знали, як вийти з життєвих глухих кутів, і казали: «Якщо можеш щось зробити, допоможи», перше, що Він відповідав: «Не бійся».

‍

Якщо ми прийшли до Господа у довірі до Нього, то страхи, хоч і чіпляються за нас, уже позаду. Тому що ми прийшли до того, хто є Всемогутнім Переможцем. І Він каже нам: «Не бійся». Це не просто людське заклинання. Це слово Всемогутнього Спасителя, Який прийшов на цю землю, щоб спасти тих, що гинули, втратили надію, врятувати тих, хто вже перестав сподіватися на себе.

‍

Але Єлисей на цьому не зупинився. Він назвав причину, чому можна перестати боятися: «Адже тих, що з нами, більше, ніж тих, що з ними». Це було сказано учневі, який був із пророком, бачив чудеса та дію Духа Святого. І все одно для нього реальність духовного світу не була такою визначальною і такою, що перевершує все, як для Єлисея. Тому він боявся і вагався. А Єлисей, який постійно жив Богом, знав те, що відбувається у духовному світі.

‍

Що відбувається під час наших служінь?

‍

І ось питання. Ті, що були з Єлисеєм, мали якесь відношення до його помічника? Звісно. Адже Єлисей сказав не «тих, що зі мною», а «тих, що з нами». Виявляється, через те, що помічник Єлисея служив йому і служив разом із ним, то ангели Божі так само, як вони захищали Єлисея і готові були діяти разом з Єлисеєм і за нього, так само були навколо його помічника та за нього. Але він цього не розумів і не знав.

‍

Ми не здогадуємося навіть, скільки на наших служіннях є ангелів. У 90-х роках один просунутий екстрасенс зайшов у невелике приміщення, де ми тоді збиралися. Нас було 30-40 чоловік і там йшла молитва.

‍

І потім він розповідав мені: «Я зайшов, дивлюся, ви молитеся. І розумію, що ви мало що знаєте. І я вирішив перевірити, який у вас зв'язок із духовним світом. Я ввімкнув свою "ауру". І ви навіть не помітили, а мене просто відкинуло та викинуло з цього приміщення». Це те, що я чув від цього досвідченого окультиста. А ми навіть нічого не помітили. Божі ангели зробили свою роботу самі.

‍

Друзі, Божа громада, спільна молитва, спільний розбір Божого Слова, спільні добрі справи та інше – це глибоке проникнення в духовний світ з Божого боку та милістю Ієшуа у силі Святого Духа. У жодному разі не нехтуйте цим.

‍

Навіщо Єлисей молився за свого помічника?

‍

І далі написано:

‍

«Тоді Єлисей помолився, сказавши: Господи, відкрий, будь ласка, його очі, аби він побачив! І Господь відкрив очі слуги. Він побачив, що все узгір’я навколо Єлисея повне кінноти, й вогненних колісниць» (вірш 17).

‍

Колись я взагалі нічого не розумів у духовному світі. Але були люди, які молилися за мене, за те, щоб мої сліпі духовно очі почали бачити, а глухі духовно вуха почали чути. Все це потребувало часу, досвіду та допомоги тих людей, які знали духовну реальність так, як я ще не знав.

‍

Моє навчання триває. І в останні роки я переживаю відродження живої спраги дедалі більше відкриватись Божій реальності. Не взагалі духовній реальності, а Божій. Господь провів мене через різні етапи, коли я боровся зі звичкою до гарного настрою і не знав, що таке справжня радість. Але справжню радість я пізнав лише в єднанні з Богом у Святому Дусі.

‍

А навіщо Єлисей молився за помічника? Він міг діяти сам. Але він знав те, що написано в Псалмі: «Один прожене тисячу, а двоє – десять тисяч». У духовному світі там, де двоє чи троє, це не просто збільшення вдвічі-втричі. Це таке множення, яке ми фізично уявити не можемо. Єлисей підключив свого слугу до тієї живої віри, яка була в нього завжди.

‍

Господь дав нам владу наступати на ворога

‍

«І коли сирійці вирушили проти Єлисея, він помолився до Господа і попросив: Урази, будь ласка, цей народ сліпотою! І Господь за проханням Єлисея уразив їх сліпотою» (вірш 18).

‍

Вірш 18 допускає інший переклад: «Коли Єлисей зі слугою почали спускатися до сиріян, він помолився Господу...» Бог діє не лише захищаючи нас, коли на нас нападає ворог. Але Він також хоче, щоб ми навчилися наступати на ворога.

‍

Для кожного Божого сина і дочки, які діють не власними силами, а як частина Божої армії, важливо, особливо в Новому Завіті, вчитися наступати на ворога. Тому Ієшуа й казав: «Ось дав Я вам владу наступати на зміїв і скорпіонів, на всю ворожу силу, – і ніщо вам не пошкодить» (Луки 10:19). Ми повинні пам'ятати, що Господь дав нам перемогу заздалегідь. І це обіцяно у Новому Завіті всім Божим дітям.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Слово на Шабаті КЄМО Берн 13 червня 2026 року