Цар Соломон сказав: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Приповісті 4:23). І перед нами непростий виклик: ми живемо в контексті війни – у всього суспільства відкрита рана, ми бачимо насильство, зло. Тим не менш, Біблія закликає нас зберігати свій внутрішній світ, свій розум. Як же побудувати правильні стосунки з Богом і людьми серед цього хаосу?

‍

У перші дні війни я захопився переглядом новин і, читаючи про втрати російської армії, навіть став їм підігравати, мовляв, так вам і треба, хай вас усіх, негідників, знищать. Проголошував такі «акуратні» прокляття і навіть виправдовував свою ненависть та гіркоту. І якось перед сном, відчуваючи агресію в собі, я сказав Богу: «Господь, я розумію, що як віруюча людина я не повинен проклинати їх і бути агресивним». Раптом я почув усередині таке слово: «Немає сенсу проклинати вже прокляте». І всередині мене настав цілковитий мир.

‍

Наступного дня я написав у Фейсбуці ці слова, закликаючи людей: Припиніть наповнюватися агресією, гіркотою, ненавистю до російської армії, бо на них уже лежить прокляття, адже вони порушили Закон Бога. Наші прокляття, наше деструктивне почуття ненависті зовсім їм нічого не додасть. Але нас воно зруйнує, і ми не виконаємо те, до чого закликав Соломон, ми не збережемо своє серце.

‍

Коли я отримав це розуміння, у мене почалося внутрішнє зцілення. Але коли я молився за цю ситуацію, все одно в мені вирували пристрасті. І тоді Господь показав мені місця з Псалмів, де Давид неодноразово говорив: «Ти суди безбожних, Ти вступися, збережи мене». І якийсь час я у молитві використовував ці слова, тобто віддавав Богу суд над російськими окупантами, зберігаючи своє серце. Я говорив: «Боже суди їх Ти. Я не хочу їх судити. Ти знаєш, як гніватись, кого з них милувати, кого карати, як і кому мстити».

‍

Через ці дві речі – «Не проклинай прокляте» і «увесь суд віддайте Богу», як каже Новий Заповіт, – усередині мене сталося зцілення. І хочу зазначити, що я розумію, про що говорю. Я поховав чотирьох своїх друзів. Росіяни вбили наших сусідів – їх поховали прямо на дитячому майданчику. Для мене це також жива рана. Ще я служу капеланом у шпиталях.

‍

Спілкуючись із нашими пораненими військовими, я помітив, що більшість із них менш агресивна по відношенню до ворога, ніж люди, які бачать війну зсередини міст або взагалі перебувають за кордоном. Багато хто говорить: «Ми б вже з радістю залишили автомати і повернулися до своїх домівок, своєї роботи». Ось що сказав мені один офіцер: «Я в цю війну людиною прийшов. І я хочу людиною з неї вийти». Для мене, як віруючого, ці слова невіруючого були докором, повчанням і втіхою.

‍

Після деокупації Бородянки ми з нашою групою допомагали навколишнім селам. Вручаючи продуктовий набір одній жінці, я сказав: «Нехай Бог благословить вас, збереже і зцілить ваше серце». На що вона відповіла: «Хай вони будуть прокляті. У мене тепер одна молитва: щоб вони дізналися все те, що ми дізналися». І побачивши у мене на формі хрест, додала: «А ви по-іншому думаєте?» Я відповів: «Я б молився за них так: Господи, нехай їхні діти ніколи не пізнають того горя, яке пізнали наші діти, нехай їхні жінки ніколи не народжуватимуть у підвалах, як наші, нехай їхні чоловіки не вмирають просто тому, що вони чоловіки. Нехай це горе їх мине, якщо це можливо». Вона розплакалася і сказала: «А я не можу так, у мене серце зовсім інше».

‍

Друзі, нам як віруючим, треба зберігати своє серце, щоб згодом послужити таким людям любов'ю. Якщо ми не дамо нашим солдатам і цивільним любов Месії, хто їх зцілить? Психологи розводять руки від того, що вони бачать. Ми, віруючі, священики для армії та цивільних. Звичайно, буде агресія та ненависть, це нікуди не дінеться. Але ми, що зберегли себе від зла та гріха, зможемо послужити людям любов'ю Божою, зможемо витерти їхні сльози, обійняти їх, доторкнутися до них у Святому Дусі, щоб вони були зцілені. А таких людей буде дуже багато.

‍

Анатолій Емма, служитель місії «Євреї за Ісуса»

За матеріалами передачі «Єврейський погляд»