«А Ієшуа сказав їм у відповідь: Прийшов час прославитися Синові Людському. Істинно, істинно кажу вам: якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, – принесе великий урожай. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя» (Івана 12:23-25).

‍

Зазвичай ми розуміємо під прославленням музику. Але в цих словах незадовго до Своєї смерті Ієшуа говорить, що прославлення – це апогей внутрішнього самозречення та послуху Всевишньому. Коли ми підкоряємося Господу всупереч своїм емоціям і бажанням і Його бажання стають нашими, тоді розкривається справжнє прославлення Царя і пахощі пізнання Його.

‍

На початку цього розділу йдеться про те, як Марія, взявши фунт дорогоцінного мира, помазала ним ноги Ієшуа, підкорившись спонуканню Святого Духа. Я думаю, всередині неї відбувалася боротьба, адже вона розуміла, що витрачені нею кошти не повернуться. Але пахощі від цього мира наповнили весь дім. Це миро, як зерно, «померло», зникло, але воно дало плід, який тепер благословляє всі покоління до кінця віку. Адже вона приготувала Ієшуа до смерті - вона має частину в неймовірному послуху Ієшуа Отцю. Уявляєте, яка у неї нагорода на небесах?

‍

Коли ми слухняні Господу, коли ми робимо те, що Він хоче, ми маємо плід, який простягається у вічність. Будь-яка наша жертва – це як маленький канал, який з'єднує нас із небесами. А той, хто не готовий зректися себе, не поєднується з вічністю. Якщо наша душа чинить опір Божому плану, ми повинні зненавидіти цей стан і свою гріховну природу, бо тільки той, хто підкоряє себе Господу, збереже свою душу для вічного життя.

‍

Андрій Луговський, старійшина КЄМО Київ