Минулого тижня ми читали, як сім днів відбувалося посвячення Аарона та його синів на нову посаду священників. Усі ці дні вони не повинні були відлучатися від скинії, щоб вивчати, які жертви і яким чином приносити, коли і як нести вогонь для запалення пахощів та інші деталі роботи скинії. А сьогоднішній розділ Шміні (Восьмий) розповідає про перший день їхнього вступу на цю посаду.

‍

Сьогодні я хочу зосередити увагу на 10 розділі, тому що нам важливо мати розуміння цього тексту в контексті нашого сьогоднішнього життя та служіння Богові. Я вірю, що ми як Тіло Месії з милості Божої не знищені. Наречена Ієшуа не може бути знищена ворогом, ворота аду не здолають її - це обіцянка, яку нам дав Ієшуа. Тому важливо розуміти, що, незважаючи на страшні речі, які відбуваються у світі, ми залишаємось слугами Божими, царським священством і водночас Храмом, який існує для того, щоб виявляти Божу славу на землі. Чому ж може навчити нас у цьому розділ Шміні?

‍

Помазання чи «моє душевне»: що важливіше?

‍

«Ааронові сини, Надав та Авігу, взяли кожен свою кадильницю, поклали в них вогню, насипали на нього ладану і принесли перед Господом сторонній вогонь, якого Він не велів їм приносити. Тож вийшов від Господа вогонь та поглинув їх, так що вони померли перед Господом» (Левіти 10:1-2).

‍

Уявіть собі, урочистість, перший день роботи Храму... Цей день розглядається як день Божественного благовоління та повного прощення гріха із золотим тільцем. Адже там, де є гріх, не розкриватиметься Божа слава, хіба що тільки для того, щоб прийшло покаяння.

‍

«Мойсей сказав Ааронові: Це те, про що говорив Господь кажучи: Серед тих, що близькі до Мене, виявиться святість Моя, і перед усією громадою Я прославлюся. Аарон же мовчав. Тоді Мойсей покликав Мішаїла та Елцафана, синів Уззіїла, Ааронового дядька, і сказав їм: Підійдіть і винесіть ваших братів геть зі Святині за табір. Ті підійшли й забрали їх у їхніх хітонах й винесли за табір, як сказав Мойсей. Після цього Мойсей сказав Ааронові та його синам, Елеазарові й Ітамарові: Не відкривайте своїх голів і не роздирайте свого одягу, щоб ви не померли, і щоб Гоподь не розгнівався на всю громаду. Проте ваші брати, увесь дім Ізраїля, нехай оплакують спалення, яке здійснив Господь. Ви ж не залишайте входу в Намет Свідчення, щоб вам не померти, бо на вас єлей Господнього помазання. Вони учинили так, як сказав їм Мойсей» (Левіти 10:3-7).

‍

На священниках був єлей (олива) помазання - уповноваження на служіння, і вони не мали права розпоряджатися своїм життям навіть у такому питанні. З одного боку, це подія у Храмі, з іншого боку, це життєва ситуація – померли рідні, і по-людськи не дуже милосердно сказати: «Ви нікуди не повинні йти, на вас помазання – ви повинні продовжувати служити».

‍

Нам може здаватися, що це суворо та не дуже правильно. Але Бог - не людина, і, слава Богу, Він не має тієї людської безбожної душевності, яка, на жаль, іноді вражає нас. Ми іноді говоримо: «Я не можу служити Богу, бо маю такі обставини!» Розкажіть це Аарону та його сім'ї.

‍

У Новому Завіті є історія про людину, яка сказала Ієшуа: «Я хочу йти за тобою, але дозволь мені поховати батька і матір раніше». Але Ієшуа відповів: «Нехай мертві ховають своїх мерців, ти ж іди та благовісти Царство». І в Торі, і в поведінці нашого Машиаха ми бачимо, що в пріоритеті. Якщо ці рядки викликають здивування і внутрішній дисонанс: «Як же так? Вони ж люди! Їм же треба піти і поховати!», це свідчення того, що наше «я» і наше душевне для нас цінніші за помазання від Бога на виконання Його праці.

‍

Звідки береться чужий вогонь?

‍

«Господь звернувся до Аарона з такими словами: Коли будете входити в Намет Свідчення, то не питимете вина ні міцного напою ні ти, ні твої сини з тобою, бо помрете. Це вічна постанова для вас і ваших поколінь. Ви повинні вміти розрізняти між святим і несвятим, між нечистим і між чистим. Навчайте Ізраїльських нащадків тим законам, які Господь переказав їм через Мойсея» (Левіти 10:8-11).

‍

Це слова, які Господь говорить одразу після цієї події. Пряме розуміння цього тексту говорить про те, що під час свята Надав і Авігу випили вина і перебували на служінні в піднесеному стані, не зосередженому, не внутрішньо смиренному. Але «міцне» - це не обов'язково вино чи інший алкогольний напій. Традиція стверджує, що це слово може алегорично вказувати на інші фактори, які можуть вплинути на людський стан, наприклад, сильне захоплення. Це стан душі людини, який виводить його з рівноваги, зі слухняності. Я сказав би, що це стан, в якому душевне превалює над духовним.

‍

А що таке «чужий вогонь»? Згідно з одними традиційними коментарями, Надав і Авігу загинули через те, що п’яні вони почали поводитись свавільно і на жертовнику розвели для запалення невелике вогнище, звідти набрали вугілля і пішли кадити у Святе. А їм треба було взяти вогонь з-під тих жертв, що були спалені вогнем Господнім.

‍

Згідно з іншою думкою, вони загинули не через стан алкогольного сп'яніння, а через зневажливе ставлення до Моше та Аарона, вони зневажили своїх наставників і зробили так, як їм це бачиться. Можливо, їхня голова паморочилася від того, що вони були одними з найвидатніших людей, що це був перший день служіння, і цей стан увів їх у гріх.

‍

В обох коментарях ми бачимо прояв їхнього свавілля - вони зробили щось, чого Бог їм не велів, порушили встановлений порядок, не порадилися з Моше та Аароном. Свавілля та ігнорування своїх наставників – це проблема, яка залишається актуальною досі. Люди кажуть: «А ми зробимо так, як ми вважаємо за потрібне». Це і є той чужий вогонь - без поради, без смирення, можливо, сп'яніння від якихось своїх успіхів. Буває так, що людина, наснажена своїми першими успіхами в служінні, вважає, що тепер, що б вона не робила, це автоматично є волею Божою.

‍

Дуже небезпечно бачити себе поза наставницькою турботою, людиною, яка не потребує жодних порад. Я вже понад 20 років у повночасному служінні, і в мене, як і раніше, є мій наставник, і не один. Це люди, які говорять у моє життя, коригують мене, допомагають мені бачити ті цілі, які Бог приготував для мене у цьому житті, і я дуже ціную це. Друзі, ніколи не ігноруйте наставників, не чиніть подібно до Надава та Авігу.

‍

Що означає «розрізняти між святим і несвятим, між нечистим і між чистим»?

‍

Другий важливий момент у Левіт 9:8-11: «розрізняти між святим і несвятим». Для служителя вкрай небезпечно бути одурманеним - не важливо чим, чи то власні успіхи, неправильна душевність чи той самий алкоголь. Проблема в тому, що в такі моменти ми перестаємо розрізняти священне та несвященне, чисте та нечисте.

‍

На івриті робота – це «авода», а служіння Богові звучить як «свята робота». Коли ми служимо Богу, ми виконуємо якусь роботу, щось інколи схоже на нашу звичайну роботу. Але ми маємо дуже чітко проводити для себе кордон: коли це наша, людська робота, це одна справа, а коли це свята робота, це є служіння Господу.

‍

Іноді ми присвячуємо свій час і сили буденним речам, і це не означає, що вони гріховні, це природний бік нашого життя – наша робота, навчання, які Бог це благословляє. Але є час, коли ми свої зусилля, дари та таланти застосовуємо для досягнення Божої мети, для розкриття Божого Царства. І нам потрібно відрізняти та не змішувати ці дві категорії.

‍

Наведу приклад. Якось у нашій громаді прийшла до Бога людина за освітою психолога. І на певному етапі, бачачи, що ми консультуємо людей, він почав пропонувати свої послуги психолога. Але в цієї людини не вистачало ще біблійних основ, пізнання Бога. Те, що він знав і вмів, було забарвлене світським підходом, тими переконаннями, які мали бути перевірені Писанням і Духом Святим щодо того, що з цих практик припустимо, а що ні. Але ця людина, на жаль, не захотіла відмовитися від місцями безбожних практик і переконань.

‍

У нас є величезна кількість переконань, які необхідно постійно звіряти і коригувати відповідно до Писань. І тоді ми не будемо наше буденне і несвяте тягнути у святе, не будемо в наше служіння вносити свій людський чужий вогонь того, чого Бог не звелів. Як це робити? Ось що говорить Новий Завіт:

‍

«Що тільки робите, робіть від душі, наче для Господа, а не для людей. Знайте, що від Господа одержите нагороду – спадщину, адже служите Господу Христові» (Колосян 3:23-24).

‍

Ребе Шауль каже, що ми повинні не тільки зберігати святе від осквернення несвятим (своїм людським), але більше того: те, що ми переживаємо з Богом у служінні, це святе внести в повсякденність, освячуючи все своє життя і весь свій побут. Іншими словами, щоб все наше життя було охоплене святістю Господа. Це приголомшлива сила нового завіту - освячувати і перетворювати побут і особистість кожної людини та її переконання.

‍

Друга частина цього вірша: «щоб розрізняти між... між нечистим і між чистим». Слово чистота, «таор» - утворено від «ор» (світло). У цьому сенсі чистота - те, що пропускає світло, дає йому проникати туди, де є темрява. А нечисте – це те, що приховує, затемнює та гасить світло. Поняття чистоти розкриває нам суть того, що ми повинні через себе у своєму повсякденному житті пропускати Боже світло.

‍

Те, що зробили Надав і Авігу, не розкрило Боже світло і Божу праведність, а навпаки змістило акцент із Божого служіння на людські зусилля. Як служителі нового завіту ми повинні навчатися не зміщувати у служінні увагу людей з Бога на себе. Інакше ми не пропускаємо світло Ієшуа у цей світ, а привертаємо увагу цього світу до самих себе. Це може засмучувати Господа і гасити рух Святого Духа.

‍

Тому дуже важливо у служінні зберегти своє серце, зберегти свою увагу на Господі в єдності з тими Божими дітьми, які оточують нас, щоб не приносити чужий вогонь. Ми повинні навчатися брати від Бога в Його присутності і освячувати все наше життя. Нам треба вчитися жити так, щоб було менше нас і нашого, щоб чистота зростала, щоб Боже світло не було затемнене нами самими, нашим тілесним, душевним, людським.

‍

Шимон Поздирка, рабин месіанської громади «Бней Бріт Хадаша», Кишинів

Джерело: ShomerTV