«Він був зневажений і відкинутий людьми, – Страждалець, Котрий зазнав болю, від Якого люди відвертали свої обличчя; Ним гидували, і ми за ніщо вважали Його. Але ж Він поніс на Собі наші недуги, взяв на Себе наші страждання, тоді як ми вважали, що Він покараний, побитий і принижений Богом. Він же був зранений за наші гріхи, був катований за наші провини. Завдяки перенесеному Ним стражданню, нам подаровано мир, – Його ранами ми оздоровлені!» (Ісая 53:3-5)

‍

Багато хто використовує ці слова для молитви за зцілення. Я теж так роблю, зазвичай пропускаючи «але». Та днями, читаючи цей розділ, я побачив, що це маленьке «але» дуже важливе для нас, і ось чому. Я бачив багато разів (у тому числі й у своєму житті), як люди страждають у совісті і не можуть прийняти ні благословення, ні зцілення, ні навіть викупну жертву. Тому що вони знають, що вони недосконалі, вони, на відміну багатьох невіруючих, розуміють: «Я і тут принижував Бога, і там відвернувся. Так, я покаявся, але тут я не доробив, а там у мене не вийшло…»

‍

Це почуття провини гризе нас зсередини. І коли ми стикаємося із хворобами, труднощами чи атаками ворога, ми приходимо до Бога, хочемо проголосити ці слова про себе і не можемо, бо нам соромно. Однак це «але» змінює все. Він зробив це заради нас не тому, що ми хороші, а всупереч тому, які ми. Так, я все та сама людина, яка періодично зневажає Бога і Боже, яка поклоняється собі та ідолам, піддається похотям і пристрастям. Так, я все той самий грішник, який може втратити спасіння, якщо не триматиметься за Ієшуа. Але Він, незважаючи на це все, поніс на Собі мої недуги і взяв на Себе мої страждання.

‍

Юрій Береза, старший служитель КЄМО Київ