У попередніх статтях (див. посилання наприкінці статті) ми розбирали перші 8 віршів 51 Псалма Давида і говорили про важливість не просто покаяння, а й смирення перед Господом і відновлення радості спасіння. У цій статті ми продовжимо розбір цього Псалму, але ще раз прочитаємо восьмий вірш:

‍

«Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив» (Псалом 51:8).

‍

Цей приголомшливий вірш говорить про те, наскільки ми залежимо від нашого Небесного Батька, від Ієшуа, від Руах аКодеш. І навіть якщо Він карав нас, щоб врятувати, навіть якщо Він покрушував нас, щоб вивести з тісноти і вирвати з ями, то звичайно ж, Він приготував не просто поверхневе прощення, але сильне, глибоке відновлення, в якому ми можемо знову повною мірою відчувати ту радість, яка панує в Небесному Єрушалаймі, яку Він посилає у всі серця, очищені та відкриті для Його благодаті. Тільки дай Бог нам почути цю радість і пережити веселощі, які починають розквітати в нашому серці, коли ми справді капітулюємо перед Ним.

‍

Сміливе прохання Давида

‍

«Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй» (Псалом 51:9).

‍

Давид розуміє, що, поки Бог дивитиметься на його гріхи, сам Давид не зможе відвернутися від гнітючої пам'яті про них. І хоча гріх його точно прощений і покритий (хоча, чим покритий – це вже велике питання!), але він хоче більшого.

‍

Коли я читаю ці псалми Давида, пов'язані з неймовірною милістю Божою, прощенням, покриттям його смертних гріхів, для яких не було, згідно з Синайським Заповітом, жодного жертвопринесення, я просто дивуюся його сміливості. Йому мало прощення! Він серйозно наполягає, щоб гріхи були стерті, щоб Бог відвернувся і більше не згадував про них. Хоча це ще не новий заповіт, ще не принесена абсолютна і досконала жертва Машиаха, фізичного Сина Давида.

‍

Але Давид не заспокоюється на півдорозі. Він прагне повноти відновлення та викуплення. Він не хоче жити життям прощеного грішника, якому забуті його гріхи. Він хоче знову наповнитися радістю спасіння і радіти. Це неймовірна сміливість! Іноді, перечитуючи це, я губився. Якесь релігійне почуття в мені піднімалося і підштовхувало мене до того, щоб сказати: «Ну ти, Давиде! Ну, ти перебрав! Ну, будь задоволений тим, що вже відбулося».

‍

Важливо розуміти, що навіть малі гріхи у часи старого заповіту не повністю стирались, а покривалися кров'ю жертовних тварин. А Давид досягає такої впевненості в Божому милосерді, що наполягає на тому, щоб його смертні гріхи були стерті. А це вже привілей нового заповіту. У цьому сенсі цей Псалом можна розглядати як передчуття і знамення нового заповіту, який розпочато з досконалої жертви Ієшуа та Його пресвятої крові, яка начисто стирає всі гріхи, віддані на Голгофу у покаянні.

‍

Натяк на новозаповітне народження згори

‍

«Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» (Псалом 51:10).

‍

Ці слова цитувалися багатьма великими чоловіками та жінками Божими протягом наступних трьох тисяч років. Це святий крик про те, щоб Господь не тільки пробачив, не тільки звільнив від провини, не тільки не нагадував про ці злочини, не тільки стер ці беззаконня з книги, де записуються всі діяння людей, але щоб Він створив нове серце. Це крик про новозаповітне народження згори. Це благання про те, щоб не просто щось покращилося, не просто старе, хворе, недосконале серце було підлатане та підчищене, але щоб Бог створив нове серце. Знову ж таки складається відчуття, що у своєму стражданні Давид бачить те народження згори, яке стало можливим лише після Голгофи, смерті та воскресіння з мертвих нашого Машиаха та Господа.

‍

«Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене. Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене» (Псалом 51:11-12).

‍

Це одне з рідкісних місць Писання, де в ортодоксальному рабиністичному перекладі говориться не «Дух Святості», а «Дух Святий»: «Не відкидай мене, Духа Твого Святого не забирай від мене» (пер. с рос.). І це неймовірно! Цією молитвою Давид каже, що практично весь цей час Святий Дух якимось чином залишався з ним. Можна дискутувати, де мешкав Дух Святий – у якій сфері душі Давида. Але так чи інакше Дух Святий був заблокований або, можна сказати, пригнічений гріхами Давида та його досить тривалим процесом нерозкаяння. Проте покрушення кісток було здійснено Духом Святим. Він викривав Давида в його совісті і давав йому побачити всю глибину його падіння.

‍

Чому ж він тепер молиться, щоб Бог не забрав Духа Свого Святого? Можливо, тому що він бачив, як від Саула відійшов Дух Божий. Давид бачив, що коли Дух Божий відходить, то його обов'язково заміняє дух демонічний. І, звичайно, Давид бачив наслідки цього. Він пристрасно не бажав такого.

‍

Служіння серця, що розкаялося - служіння на новому рівні

‍

«Я буду навчати беззаконців доріг Твоїх, і навернуться грішні до Тебе» (Псалом 51:13).

‍

І тут ми бачимо перехід до того, що Давид робитиме не тільки з прощенням, але й з тим реальним великим відновленням та оновленням у дусі, зі стиранням його гріхів і з тим, що він у радості та веселощі славитиме Бога. Він робитиме це не просто для себе. Він розуміє, що Бог не зняв його з позиції служителя, але бажає, щоб він продовжував своє велике служіння, в якому було багато складових. Це було служіння і царя, і полководця, і організатора і об'єднувача Божого народу, і великого пророка, і великого псалмоспівця-прославителя. А також у цьому служінні є грань вчителя, наставника всіх, хто бажає слухати, і навіть тих, хто не бажає.

‍

Але тепер, після глибокої тшуви, прощення та оновлення, це буде служіння на новому рівні і в новій глибині. Це буде служіння людини, яка зазнала глибини падіння, зрозуміла, хто вона сама по собі. Як писали древні вчителі Церкви: «Той, хто пізнав себе, блаженніший за тих, що побачили ангелів». Давид пізнав себе. І тепер він міг на зовсім новому рівні наставляти злочинців, грішників, беззаконних, при цьому не зверхньо засуджуючи їх, а переживаючи їхній біль і безсилля, як він переживає свої. Це неймовірно цінний досвід, якого потребують практично всі пастори.

‍

Хвалити Господа без Господа неможливо

‍

«Визволь мене від переступу кровного, Боже, Боже спасіння мого, мій язик нехай славить Твою справедливість! Господи, відкрий мої уста, і язик мій звістить Тобі хвалу» (Псалом 51:14-15).

‍

Це неймовірна молитва благодаті! Давид молиться, волає до Бога, вихваляє Його, і водночас він розуміє, що цього ще недостатньо. Він усвідомлює, що це відбувається в Дусі Святому, але він хоче, щоб стався справжній прорив, щоб Господь наново відкрив його вуста, щоб він із новим, створеним наново серцем, міг заспівати Богові нову пісню, і він жадає цього. Давид не зупиняється на тому рівні прощення і відновлення, які, Він знає, Бог уже дає, але він каже: «Боже, без тебе я не зможу по-справжньому прославити Тебе». 

‍

Борис Грисенко, рабин КЄМГ

Джерело: КЄМГ

‍

Попередні частини:

[1] «Псалом 51:4: Не пишайся своєю духовною міцністю»

[2] «Псалом 51:5: Первородний гріх в юдаїзмі та в новому заповіті»

[3] «Псалом 51:7-8: Дух смерті пригнічує радість спасіння»