Сукот — назви та час свята

‍

• Свято Кущів — חג הסוכות / Хаг hа-Сукот (Лев. 23:34) — від סוכה / сука́ - «курінь, шатро, намет»
• Свято збирання плодів — חַג הָאָסִף / Хаг hа-Асіф (Вих. 23:16)
• Свято Господнє — חַג-יְהוָה / Хаг Адонай (Лев. 23:39)
• Ще одна традиційна назва — Час нашої радості — Зман Сімхатейну (זמן שמחתנו), згідно із заповіддю:

‍

«Будете веселитись на своєму святі ти, твій син і твоя дочка, твій раб і твоя невільниця, левіт і приходець, сирота і вдова, які перебувають  у твоїх поселеннях» (Втор. 16:14).

‍

Починається 15 Тішрея, триває 8 днів.

‍

За часів Храму

‍

Основні заповіді Тори про Сукот (Лев. 23:34-43; Чис. 29:12-38; Втор. 16:13-15):

‍

• приходити до Храму (паломницьке свято);
• протягом 7 днів жити у кущах;
• використовувати 4 види рослин для свята;
• священне зібрання та заборона роботи в 1-й день;
• спеціальні жертвопринесення;
• радіти і веселитися;
• священне зібрання у 8-й день (Шміні Ацерет).

‍

Протягом 7 днів, окрім інших жертв, приносилося 70 бичків у всепалення. Вважається, що це була жертва за 70 народів світу. Тому Сукот також називають Святом Народів. На сьомий день — Ошана Раба — проводився обряд виливання води.

‍

Лулав та етрог

‍

4 види рослин (ארבעת המינים / арбаат ха-мінім) з Лев. 23:40 у традиційній інтерпретації - це лулав (букет з гілок пальми, верби та мирту) та етрог (фрукт сімейства цитрусових). Згідно з традицією, це символ єдності Ізраїлю, де:

‍

• етрог (має смак і запах) - ті, що знають і виконують Тору;
• фінікова пальма (смачні плоди, але без запаху) - не знають Тору, але роблять добрі справи;
• мирт (має запах, але немає їстівних плодів) - знають Тору, але не виконують;
• верба (без запаху та плодів) - не знають і не виконують Тору.

‍

Також: 4 види ґрунту в притчі про сіячів (Мт. 13:3-9). Розмахування лулавом та етрогом на схід, на захід, на північ, на південь, вгору і вниз символізує всепроникаючу Божу присутність.

‍

Про що нагадує Сукот?

‍

Сукот, під час якого ми виходимо зі своїх надійних будинків і живемо в кущах - тимчасових будівлях з дірявим дахом, нагадує нам

‍

• про Божий захист, Боже забезпечення і Божу присутність з Його народом у пустелі протягом 40 років (Лев. 23:43);
• про тимчасовість нашого земного життя  і тлінність нашої фізичної оболонки - Новий Завіт називає наші тіла «глиняними посудинами» (2 Кор. 4:7) і «оселями» (σκήνωμα / скінома - «намет, шатро, оселя»; 2 Пет. 1:14).

‍

Також споглядання зірок через дірявий дах нагадує про те, що Бог виконав Свою обітницю зробити нащадків Авраама численними, як зірки.

‍

Як святкується Сукот сьогодні?

‍

Сьогодні, коли немає Храму, головним у святкуванні Сукота є побудова суки у дворі чи балконі. Згідно з єврейською традицією, головна вимога до суки - щоб дах не був суцільний, щоб через нього було видно зірки. Усередині суку прикрашають гірляндами, гілками рослин, фруктами.

‍

Зазвичай у суці їдять, але якщо дозволяють кліматичні умови, релігійні євреї намагаються і спати в ній. Особлива традиція свята – запрошення у суку́ ушпізин (арам. «гості») для святкування, що нагадує про гостинність отця нашого Авраама.

‍

Також без Храму залишається традиція розмахування лулавом та етрогом.

‍

Свято у Тисячолітньому Царстві

‍

Сукот - це свято, яке, крім Новомісяччя та Шабата (Ісая 66:23), святкуватиметься у Тисячолітньому Царстві, коли Ієшуа буде царювати в Єрусалимі. Більше того, його святкування буде обов'язковим для всіх народів:

‍

«Після цього всі, котрі залишаться живими з усіх народів, що нападали на Єрусалим, приходитимуть щороку, аби поклонитись Цареві, Господу Саваоту, вшановуючи Свято Наметів. Що ж до тих племен народів землі, котрі не підуть у Єрусалим на поклоніння Цареві, Господу Саваоту, то в них не буде дощу» (Захарія 14:16-17).

‍

Пророче значення Сукота

‍

Сукот вказує на час, коли Бог житиме разом зі Своїм народом. Частково це сталося під час першого приходу Ієшуа:

‍

«І Слово стало тілом, і перебувало [ἐσκήνωσεν] між нами» (Ів. 1:14).

‍

Але у всій повноті Сукот розкриється лише після Тисячолітнього Царства:

‍

«І почув я гучний голос із престолу, що промовляв: Ось Божа оселя [σκηνὴ] з людьми; і Він поселиться  [σκηνώσει] з ними, і вони будуть Його народом, і сам Бог буде з ними – їхній Бог» (Об'явл. 21:3).

‍

ἐσκήνωσεν / ескіносен і σκηνώσει / скіносі - від σκηνόω / скіноо - «поселятися, розкидати намет», однокореневе із σκηνὴ / скіні - «скінія, намет».

‍

Звідки взялося Свято Жнив?

‍

Більшість євангельських церков по всьому світу восени відзначають Свято Жнив або Свято Врожаю. Вперше його почали святкувати пілігрими-пуритани, які втекли від переслідувань панівної англіканської церкви у Британії та заснували перші колонії в Америці.

‍

Вони почали святкувати його як Свято Подяки за те, що вони вижили після першого важкого голодного року та смерті багатьох із них, і за те, що вони зібрали величезний урожай. Це святкування було наслідуванням свята Сукот, про яке вони читали в Писанні, і яке відзначається приблизно в цей же час.

‍

Що робити в Cукот віруючим в Ієшуа?

‍

Як і у випадку інших біблійних свят, святкування Сукота не є заповіддю в новому завіті. Але, оскільки всі біблійні свята розкривають Божий план спасіння для людства і вказують на Ієшуа, Сукот для віруючих в Ієшуа – чудовий час для того, щоб:

‍

• святкувати разом, радіючи тому, що завдяки жертві Ієшуа Дух Святий вже мешкає в нас, і передчуваючи повне розкриття цього свята, описане в Об’явленні 21;
• запрошувати в гості євреїв, які ще не знають Ієшуа, і ділитися з ними радісною звісткою   про їхнього Машиаха, який уже прийшов і ще раз повернеться, щоб встановити Своє вічне Царство.

‍

Ошана Раба — останній день Сукоту

‍

Ошана Раба – сьомий, останній день Сукоту. Цього дня проходив ритуал виливу води із купальні Сілоам на жертовник у Храмі. Він символізував надію Ізраїлю на майбутні дощі та багатий урожай. У Писанні дощ – це образ Слова Божого (Втор. 32:2; Іс. 55:10) та Святого Духа (Єз. 39:29; Іс. 32:15).

‍

Ошана Раба (הוֹשַׁעְנָא רַבָּא) – «Велика Хошана», від הוֹשִׁיעָה נָּא / Хошія-на - «Спаси ж!»; у множині – хошанот – спеціальні молитви протягом свята Сукот. Ця традиція згадується лише в Талмуді, але вона широко практикувалася за часів Ієшуа и пов’язана зі словами з книги Ісаї:

‍

«Тоді з радістю будете черпати воду з джерел спасіння!» (Ісаія 12:3)

‍

Ошана Раба за часів Храму 

‍

Вранці одна група священників йшла до долини, де вони зрізали гілки верби. Друга на чолі з первосвященником йшла до джерела Сілоам. Третя служила у Храмі. За звуком шофара друга група починала ходу до Водяної брами, розмахуючи гілками.

‍

У той же час первосвященник черпав воду з джерела в золоту посудину, після чого її називали маїм хаїм (жива вода), і разом із першою групою йшов до Храму. Обидві групи, увійшовши до Єрусалиму, прямували до Храму.

‍

Процесія обходила жертовник сім разів із гімнами хвали, а народ вигукував: «Хошіана!» (Спаси нас!). Першосвященник виливав воду на жертовник і молився за забезпечення народу на рік.

‍

Символізм ритуалів Ошана Раба

‍

Урочисту процесію священників очолював левит із флейтою, якого називали «пронзенний». Ніжний голос флейти символізував голос лагідного і смиренного Машиаха, Який «Тростини надломленої Він не доламає і тліючого ґнота не погасить» (Ісая 42:3).

‍

Коли священники розмахували гілками верби, гілки видавали свист, що символізує Божий вітер із неба, тобто Дух Святий.

‍

Згідно з Ісаї 44:3, вода - символ Святого Духа. А описуючи жертовну смерть Месії, Псалом 22:15 говорить: «Я розлитий, як вода».

‍

Ці ритуали були живим пророцтвом про Месію, що увійшов до Єрусалиму як лагідний Агнець, щоб стати жертвою за гріх людства, і після Якого прийшов Святий Дух.

‍

Жива вода і Ієшуа

‍

Про велич урочистості в Ошана Раба сказано в Талмуді так:

‍

«Кому не довелося бачити урочистості виливання, той не бачив у житті своєму видовища справжньої радості» (Сукка 5:1).

‍

Новий Завіт говорить про те, що саме цього дня, «останнього великого дня свята», у Храмі, коли народ спостерігав за ритуалом виливу води і благав Господа про спасіння, Ієшуа назвав Себе джерелом живої води:

‍

«Якщо хто спраглий, нехай приходить до Мене і п’є. Хто вірить у Мене, як каже Писання, ріки живої води з нутра його потечуть. Це Він сказав про Духа, Якого мали одержати ті, котрі повірили в Нього» (Івана 7:37-39).

‍

Ошана Раба та Бажаний усіма народами

‍

На особливий прихід Месії Ієшуа до Храму саме в сьомий день Сукота натякає книга пророка Аггея. Коли євреї, які пам'ятали велич Першого Храму, плакали, тому що відновлюваний Храм був меншим, Господь сказав про Другий Храм:

‍

«Бо так говорить Господь Саваоф: ще раз, і це бу­­де скоро, Я потрясу небо і землю, море і сушу, і потрясу всі народи, і прийде Бажаний усіма народами, і наповню дім цей славою, - говорить Господь Саваоф. Моє срібло і Моє золото, - говорить Господь Саваоф. Слава цього останнього храму буде більшою, ніж першого, - говорить Господь Саваоф; і на місці цім Я дам мир, - говорить Господь Саваоф» (Аггей 2:6-9; пер. Філарета).

‍

Це слово було дане пророку саме «сьомого місяця, двадцять першого дня місяця», тобто в Ошана Раба.

‍

Шміні Ацерет

‍

«Восьмого дня матимете заключне зібрання. Ви не повинні виконувати жодної роботи» (Числа 29:35).

‍

Шміні Ацерет (שְׁמִינִי עֲצֶֽרֶת) - наступний день після Сукота. У перекладі з івриту שְׁמִינִי / шміні - «восьмий», עֲצֶֽרֶת / ацерет - «збори» - однокореневе з עָצַר / ацар - «зупинити, затримати». Згідно з рабиністичною традицією, Бог ніби просить нас побути з Ним ще один день:

‍

«Сказав Всевишній: “Я вас затримав біля Себе”. Подібно до царя, який запросив своїх синів на семиденний бенкет; коли настав час прощатися, він сказав: “Прошу вас, діти мої, затримайтеся ще на один день. Мені важко розлучатися з вами”» (Мідраш Раба).

‍

Шміні Ацерет також асоціюється з першими дощами цього сезону.

‍

Ієшуа — світло для світу

‍

Ще одним ритуалом Сукота під час Другого Храму був ритуал освітлення Храму. Згідно з Мішною, на жіночому дворі Храму встановлювалося 4 свічники заввишки 25 м. Кожен свічник мав по 4 золоті чаші. Щоб наповнити їх маслом і запалити, чотири молоді чоловіки з 10-літровими глечиками залазили до них по драбині.

‍

Світло цих світильників було видно всьому місту і нагадувало про те, як колись шехіна Божої слави наповнювала Храм. Саме наступного дня після великого дня свята, згідно з Євангелію від Івана, тобто в Шміні Ацерет, коли народ ще був у захопленні від світла світильників, Ієшуа назвав себе світлом світу:

‍

«Я – Світло для світу! Хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя» (Івана 8:12).

‍

Сімхат Тора

‍

Сімхат Тора (שִׂמְחַת  תּוֹרָה‎) або «Радість Тори» не згадується ні в Біблії, ні в Талмуді. Звичай закінчувати річний цикл читання Тори на другий день Шміні Ацерет виник у епоху вавилонських гаонів. Найперша згадка відноситься до 10 століття. Тоді ж з'явилася назва Сімхат Тора. В Ізраїлі збігається зі Шміні Ацерет, поза Ізраїлем святкується наступного дня.

‍

Цього дня у синагозі читають останній тижневий розділ Тори. Потім сувій перемотують на початок і читають перший розділ, щоб «не дати можливості сатані стверджувати, що євреї радіють завершенню читання» (Шульхан Арух). Головна традиція — акафот — обхід синагоги зі свитком Тори в руках із піснями та танцями.

‍

Слово, що стало тілом

‍

Хоча Сімхат Тора і не є біблійним святом, ми як віруючі в Ієшуа в цей день також можемо радіти тому, що маємо Боже Слово, яке дає нам життя і направляє нас Божими шляхами. Більше того, Євангеліє від Івана говорить нам, що Ієшуа – це втілене Боже Слово:

‍

«На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог...  І Слово стало тілом, і перебувало між нами, і ми побачили славу Його, – славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини» (Івана 1:1,14).

‍

А книга Об’явлення стверджує, що «Слово Боже» – одне з імен Ієшуа:

‍

«І Він зодягнений в одяг, окроплений кров’ю, а Його Ім’я – Боже Слово» (Об'явл. 19:13).